ЖИТТЯ НЕ ВДОМА: ЯК ЖИВЕТЬСЯ ВИМУШЕНИМ ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМ

Вони сумують за покинутими домівками в Луганській і Донецькій областях. Але тут, у Новомосковську, не стріляють. 56 переселенців з Донбасу проживають зараз у гуртожитку міського ПТУ-48. Це ті, хто вимушений був тікати з зони бойових дій, але не в змозі фінансово «потягнути» оренду квартири.

Чому живуть саме в ПТУ? Городяни пам’ятають, як у 2015 році через повну безпорадність тодішнього міського голови Сергія Мороза міс- то ледь не позбуло- ся трьох відділень лікарні, розташованих в районі колишньої дитячої поліклініки. Керівники нашого міста ще в жовтні 2011 року заклали під лікарню «міну» уповільненої дії – передали її з міського в обласне підпорядкування, запевняли, що займаються реформуванням медицини, принаймні гроші кудись виділяли, а насправді довели міську медицину до ручки.
Що побачила обласна влада, прийнявши лікарню? Жахливу картину: дахи течуть, стіни тріщать, електромережа димить, підлога провалюється, каналізація розливається брудними потоками, обладнання – ще з часів СРСР. Кому потрібен такий лікувальний заклад? Тому вони й вирішили його перепланувати під житло для переселенців.
Протягом року їздили, міряли, складали плани, а місцеві посадовці мов у рота води понабирали. І лише коли городяни вийшли на протести, схаменули- ся – попросили вище керівництво не чіпати лікарню.

А на той час німецьке товариство міжнародного співро- бітництва GIZ гроші на ремонт уже виділило. Тоді, щоб кошти не пропали, вибір і впав на гуртожиток учи- лища, який був в аварійному стані і не використовувався за призначенням.
На двох верхніх поверхах гуртожитку відремонтували 31 кімнату, на це пішло 2,5 млн грн з фонду європейських партнерів, ще 839 тис. грн витратили на закупівлю обладнання – меблів, холодильників, пральних машин, кухонного обладнання, постільної білизни тощо. На кожному поверсі обладнали кухні з електроплитами, жіночі та чоловічі душові з бойлерами, кімнати відпочинку.

У 2016 році гуртожиток заселили, рішення по кожній людині приймала комісія виконкому. Зараз тут проживають 19 сімей і окремі громадяни, в т.ч. 12 дітей. Є люди похилого віку (найстаршому скоро виповниться 90), є п’ятеро інвалідів.
Коли заселялися, всі були впевнені, що це тимчасово – на місяць, максимум на рік. Але згодом прийшло розуміння того, що це — міраж. І у багатьох з’явився розпач. Тим більше, що побутові проблеми не могли не дратувати.
— До планування ремонту мене ніхто не підпускав, навіть не спитали, де тонкі міся, на що треба звернути увагу, — розповідає директор ПТУ Володимир Булаков. – А починати ремонт треба було з даху, він проблемний, власне тому гуртожиток і перестав функціонувати. Щось на даху начебто зробили, але кілька дірявих важкодоступних місць так і залишили незайманими. Тепер затікає, в кімнатах знову з’явився грибок, хоча в приміщеннях зробили пристойний ремонт.

Як стверджує електрик училища Олександр Пошта, в проектній документації не врахували, що електромережа проведена ще у 1966 році, вона не витримає додаткового навантаження усіх нових електроприладів. «Довелося вже після їхнього ремонту окремий кабель тягнути перетином 70 мм, — говорить він, — бо старої мережі не вистачало навіть на безпечну експлуатацію штатного обладнання училищних майстерень, спецкласів і лабораторій – зварювальні апарати, кухонні плити кондитерів тощо».

Ті з переселенців, хто сильніші духом, досить швидко адаптувалися до життя на новому місці. Тетяна Іваниця, яка виїхала з Амвросіївки, розповіла, що уже взагалі відкинула мрії про повернення на батьківщину і крок за кроком налагоджує життя своєї сім’ї у Новомосковську, причому не тимчасове, а постійне. «Я наполегливо працюю і маю на меті по крихтах збирати кошти, щоб колись купити тут власне житло», — говорить вона. Водночас Тетяна піднімає і наболілі проблеми, які заважають адаптації її земляків до нового життя. «Проект ремонту було зроблено безграмотно, — переконана Тетяна. – На 3-му і 4-му поверхах все красиво — замінили труби, батареї, але все це приєднали до старих труб нижніх поверхів, які з моменту будівництва училища зашлаковані, іржаві, циркуляції води майже немає, і якщо додати тиску, то вони просто не витримають. Тому в наших кімнатах взимку максимум 140С, особливо страждають мешканці північного крила будівлі. А в душових і 13-ти градусів ніколи не буває, там кожен перед миттям гріє приміщення паром, від чого потім по стінах розповсюджується цвіль. Але головна причина, чому в кімнатах холодно, навіть не в цьому. В ПТУ є своя газова котельня. Та поселивши сім’ї в гуртожиток, у Міністерстві й не подумали збільшити ліміти газу. Через це навіть узимку в суботу і неділю, коли занять в училищі немає, котельню з метою економії відключають. До наших скарг ніхто не прислуховується – держава газ економить!»
За комунальні послуги, до речі, мешканці гуртожитку сплачують власним коштом.

Як повідомив директор ПТУ, актуальним на сьогодні є підтримання приміщень у належному стані. Відремонтовані кімнати починають «сипатися».
Проблема в тому, що ПТУ зараз перевели на фінансування з обласного бюджету, але оплатити ремонти обласна влада не може, бо будівля ще з радянських часів перебуває в державній власності. Треба змінювати закон, та у наших народних депутатів до цього руки не доходять. Закон дійсно на півстоліття відстав від життя. Так, наприклад, НМТЗ потребує 10 кваліфікованих працівників певної професії. Але закон вимагає, щоб навчальна група була не меншою за 20-30 чол., інакше навчання в ПТУ не фінансуватиметься. Навіщо плодити безробітних? Та й з оновленням навчально-матеріальної бази – просто караул: з часу відкриття училища вона не замінювалася, і якби не трубний завод, практикуватися учням було б ні на чому. По мірі можливості трубники допомагають і з ремонтами, але «потягнути» весь клубок проблем навіть їм не під силу.

Принагідно Володимир Бурлаков подякував колективу Інтерпайп НМТЗ і особисто Голові Правління заводу Юрію Антипову за розуміння і багаторічну підтримку.
В очікуванні позитивних змін переселенці намагаються три- матися разом, допомагають одне одному. На поверсі обладнали дитячу ігрову кімнату з настільними іграми, столом для анімації, кінозалом. Тут же довгими вечорами вчать малюків шити іграшки. Дивуються, чому міська влада не вкладе три копійки, щоб довести до ладу баскетбольний майданчик у дворі училища. Там і зараз часто збираються охочі займатися спортом з навколишніх будинків, а було б їх в рази більше. Життя продовжується. Нещодавно у однієї з переселенок народилася дитинка. В яких умовах вона зростатиме, ким виросте, залежить від багатьох чинників.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *