Віталій Постерначук: ЧУТКИ ПРО МОЮ СМЕРТЬ ДЕЩО ПЕРЕБІЛЬШЕНІ

Ця історія може стати сценарієм містичного трилера. І хоча в ній немає окультизму чи чаклунства, але присутність антихриста постійно відчувається…
У вересні 2013 року ЗМІ писали про рейдерське захоплення телерадіокомпанії “Самарь” у Новомосковську. В будівлю ТРК увірвалася група міцних хлопців і за допомогою фізичної сили викрали пакет документів, ключі від кабінетів і велику суму грошей. Входи заблокували, керівництво і співробітників телерадіокомпанії не пустили на робочі місця.

В результаті цих дій були перереєстровані власники ТРК, зокрема, зі співвласників прибрали Віталія Постерначука, який мав 47% акцій підприємства. По суті це було його дітище, у співвласниках з ним були ще місцевий бізнесмен Сергій Леонов (47%) і дніпровський бізнесмен, який допомагав у прокладанні по Новомосковську теле- і Інтернет-мереж (6% акцій).

Рейдери перереєстрували підприємство до нахабності просто: підробили протокол зборів акціонерів, під час якого Постерначук начебто сам написав заяву про вихід зі складу співзасновників. Оригінали заяви і протоколу завірили у нотаріуса в Дніпропетровську. Потім зробили копії з цих документів, які завірили у іншого нотаріуса. Після цього оригінали знищили, їх зараз немає, і оригінальність підписів на них встановити вже неможливо. Завірені копії документів подали в реєстраційну службу Новомосковська, яка переоформила склад співзасновників ТРК. Все. Слава Україні!

Згідно з даними платформи YouControl, зараз керівником ТРК “Самарь” числиться Леонов Сергій Павлович. Що цікаво, співзасновником ТРК (з контрольним пакетом акцій) став генеральний директор хлібозаводу №11 Вишневський Юрій Вікторович, житель міста Дніпро, депутат Новомосковської міської ради. Нагадаємо, саме на 11-му хлібозаводі зараз проходять сесії нашої “підпільної” міської ради.

Ось як хвацько закручений сюжет у цьому детективі! Коло замкнулося, і замкнулося, як бачимо, дуже показово.
ТРК “Самарь” після “віджиму” перереєстровували багато разів. За переконанням Віталія Постерначука, для того, щоб замести сліди – спочатку в Белізі (офшорна зона), потім у Львові, Запоріжжі, Дніпрі, і нарешті знову у Новомосковську. Бо така вимога Держтелерадіо – ТРК повинна бути зареєстрована там, де знаходяться її мережі.
“Тут я їх і впіймав”, – говорить В.Постерначук в інтерв’ю газеті “Новомосковська правда”. Він, полковник у відставці, учасник бойових дій, виявився не з боязких – не здався, не опустив руки, а пішов у суди відвойовувати у рейдерів свій бізнес, який створив з нуля і вивів у прибутковий.

Судових засідань уже пройшло багато, і в різних судах. Але найцікавіше почалося тоді, коли Господарський суд Дніпропетровської області прийняв рішення на його користь. Тепер, шановні читачі, сідайте, хто стоїть…

У залізничній лікарні Самарського району міста Дніпро невідома особа невідомим чином оформила довідку про те, що в цій лікарні помер… Віталій Андрійович Постерначук.
– Як “чесні” лікарі встановили, що це я, не можу навіть припустити, – розводить руками Віталій Андрійович, – адже мій паспорт завжди був при мені. Ділки віддали папери в Самарський РАЦС, де у реєстрі зробили відмітку, що я помер. Паспорт, звичайно ж, анулювали. Пенсійний фонд припинив виплату пенсії (Віталій Андрійович 1950 р.н. – ред.)

Наприкінці січня цього року у “небіжчика” задзвонив мобільний.
– Це телефон Постерначука Віталія Андрійовича? – спитав приємний жіночий голос.
– Так, – відповів він.
– Це з Пенсійного фонду. А з ким я розмовляю?
– З Постерначуком Віталієм Андрійовичем.
Довга пауза, потім знову питання:
– А чому Ви не отримуєте допомогу на поховання?
– На кого?

У трубці знову хвилинна заминка, потім якесь булькання, спроба щось сказати, і зрештою телефон відключився…
– Звичайно ж, я за таких обставин переключився з судів по “Самарі” на відновлення себе у списках живих, – розповідає далі “живий труп”. – Я переконаний, що цього й добивалися автори афери. Я й досі не можу добитися поновлення виплати пенсії. Паспорт недійсний, я у статусі померлого з величезними труднощами подав в суд на цей безлад. Місяць тому нарешті відбулося перше засідання у цій справі в обласному Адміністративному суді. Один з відповідачів – представник РАЦСу – заявив: “Перед тим, як поновлювати його в списках живих, нехай районний суд засвідчить, що він дійсно живий”. Ну не маразм! На якому органі мені треба поставити собі штамп, що я живий? Можу на дзеркало подихати, згоден, щоб суддя вколов мене голкою чи посвітив в око ліхтариком. Я живий, і навіть не задіював для цього чаклунів вуду! Я розумію, що метою цієї гарно продуманої операції було не дати мені можливості брати участь у судових засіданнях по справі незаконного переоформлення ТРК “Самарь”. Але не розрахували: мій адвокат мав довіреність і на підставі неї представляв мої інтереси в усіх судах.

На сьогодні дата другого засідання Адмінсуду ще не призначена, суд чекає, поки на його запити з усіх задіяних у злочинній схемі організацій надійдуть документи, на підставі яких ними приймалися відповідні рішення. І там почалися аврали, бо це як мінімум посадові злочини.

Тобто, поки що Постерначук “завис” між небом і землею. Віталій Андрійович подав заяву в поліцію, порушена кримінальна справа, триває розслідування.

Тим часом справа щодо незаконної перереєстрації власників ТРК “Самарь” дійшла до Вищого Господарського суду України. Дніпровські нотаріуси навідріз відмовилися надавати туди засвідчені ними у 2013 році папери. Прикриваються нотаріальною таємницею. Хоча, за продуманою схемою, усі оригінали документів, як пам’ятаємо, і так були знищені. Але прокололися на “дрібничці”: у книзі реєстрації нотаріальних дій повинен був бути запис про те, що Постерначук звертався до нотаріуса, щоб засвідчити копію своєї заяви про відмову від співзасновництва ТРК. І – головне – у цій книзі Постерначук повинен був власноруч розписатися! Звичайно, що книгу в суд теж надавати відмовилися. Довелося звертатися до правоохоронних органів, які її таки вилучили. Висновок експертизи: підпис не Постерначука!

Нарешті 5 квітня Вищий Господарський суд України прийняв рішення у справі. Про нього – в наступних випусках газети, коли на руках у нас буде його повний текст.
Ось такими брудними методами у 2013 році почалося захоплення місцевого інформаційного простору. Маючи в кишені телебачення, газети, наплодивши купу анонімних підконтрольних Інтернет-сайтів, легко маніпулювати громадською думкою, нав’язуючи населенню своє “єдино вірне” бачення. У підсумку – кого хотіли впхнути у міську раду, того й обрали депутатами, що хотіли зробити з Новомосковськом, те і витворяють. А тепер планують це робити з 63 сільрадами трьох районів.

Описана кримінальна схема потім, як відомо, була використана в рейдерських захопленнях фермерських господарств Новомосковщини. А зараз намагаються те саме “провернути” з газетою “Новомосковська правда”. Прикро лише те, що інформаційні “качки”, які з’являються у згаданих вище проплачених ЗМІ, в гонитві за сенсацією сліпо копіюються іншими медіа-ресурсами міста. Думати, на жаль, ми не навчилися. Передусім це стосується тих, хто називає себе журналістом. Тому маємо те, що маємо, і тих, хто (вибачте) має нас.
У цій історії радує лише одне: за народною прикметою, той, про кого помилково сказали, що помер, житиме довго. І, сподіваємося, у спокої.
Тож далі буде…