ЗАКОН ЯК ДИШЛО або ЯКИМИ МЕТОДАМИ У НОВОМОСКОВСЬКУ ЗАГРАБАСТУЮТЬ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР

Ми неодноразово писали про судову тяганину колишнього співвласника телерадіокомпанії “Самарь” Віталія Постерначука.


Нагадаємо, у вересні 2013 року невідомі особи силоміць захопили пакет документів ТРК, після чого провели збори засновників і перереєстрували власників цієї компанії. Зокрема, рішенням зборів засновників ТРК “Самарь” від 13 серпня 2013 року було розглянуто заяву В.Постерначука про вихід його зі складу учасників товариства, замість нього туди прийняли нового члена, а належну Постерначуку частку у статутному капіталі перерозподілили на користь офшорної компанії. Ось як сказано в рішенні зборів:

“Частку Постерначука Віталія Андрійовича у розмірі 47% статутного капіталу передати, розподілити на користь резидента Беліза Компанії “Маріона Холдинг Інк.”, яка зареєстрована за юридичною адресою Північне Шоссе 864, Трелліс Білдінг, місто Беліз”.

Відповідно до протоколу зборів, В.Постерначук був присутнім на них і голосував “ЗА” всі вище зазначені питання. Що само по собі вже не може не дивувати.

Постерначук оскаржив це рішення зборів, звернувшись до Господарського суду Дніпропетровської області. Обґрунтовуючи підстави свого позову, він послався на те, що не був присутній на зборах, про їх проведення йому ніхто не повідомив, жодних заяв про вихід зі складу співзасновників він не писав. Більш того, Віталій Андрійович вказав на те, що і час рейдерського захоплення ТРК був вибраний не випадково: він якраз перебував на відпочинку за межами України, про що надав підтвердження – відмітки у закордонному паспорті про перетин кордону Туреччини.

Господарський суд Дніпропетровської області оцінив, як вище вказані обставини вплинули на прийняття рішень загальними зборами. Висновки суду базувалися і на результатах судової експертизи, яка визначала, чи належать Постерначукові підписи на ряді документів, пов’язаних зі зборами. Причому, лише один документ, представлений у розпорядження суду, мався в оригіналі – Книга для реєстрації нотаріальних дій. Решта документів були лише фотокопіями, бо оригінали “кудись” зникли. Висновок судових експертів по оригіналу – “Підпис виконаний не Постерначуком

В.А., а іншою особою”. Щодо копій документів, то експерти висновків не надали, що є звичайною практикою.

На підставі наявних доказів обласний Господар­ський суд прийняв рішення, в якому, зокрема, сказано:
“Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які можуть підтвердити участь позивача (Постерначука – ред.) в оскаржуваних загальних зборах… Сукупна оцінка зібраних у справі доказів дає підстави для висновку, що Відповідачем 2 (ТРК “Самарь” – ред.) допущено численні порушення вимог законодавства, зокрема, як в процесі скликання оскаржуваних зборів (відсутнє повідомлення учасника про їх проведення), та під час їх проведення (прийняття рішень за відсутністю кворуму), так і в частині підстав для прийняття оскаржуваного рішення (не доведено факт складання Постерначуком В.А. заяви про вихід з товариства)… Господарський суд вирішив: визнати недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Телерадіокомпанія “Самарь”, оформлені протоколом загальних зборів від 13.08.2013 року”.

Але ТРК “Самарь” подала апеляцію, поставивши під сумнів висновок судової експертизи, і Дніпропетровський Апеляційний Господарський суд визнав ці доводи обґрунтованими, зазначивши у своїй ухвалі, що “відсутні підстави вважати вказаний висновок судової експертизи належним доказом у справі”.
Ось так: два суди – дві діаметрально протилежні оцінки одного й того ж факту. Крім того, на відміну від суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, не представник ТРК “Самарь” повинен документально довести, що Постерначук був на зборах, а навпаки, це проблема Постерначука – довести, що його на зборах не було. На підставі цих мотивацій Апеляційний Господарський суд скасував рішення суду першої інстанції.

Тепер уже з таким рішенням не погодився В.Постерначук, і подав касаційну скаргу до Вищого Господарського суду України, який, не зважаючи на оформлення невідомими особами факту смерті Постерначука, все ж прийняв постанову, копія якої мається у розпорядженні редакції газети “Новомосковська правда”. У постанові вказано наступне: “Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися із наведеними висновками суду апеляційної інстанції”.

В результаті Вищий Господарський суд України постановив скасувати постанову Дніпропетровського Апеляційного Господарського суду та передав йому справу на новий розгляд.
Тож попереду – нові судові баталії за “Самарь”. Скоріш за все, справа буде штучно затягуватися, оскільки у Новомосковську запахло виборами до об’єднаної територіальної громади. А для чого ж іще, як не для передвиборної агітації, захоплювалася телерадіокомпанія? В “Самарь” за останній рік влили величезні кошти, створили електронного телевізійного монстра у самому центрі міста – “Самарь Медіа”. Риторика новин ТРК “Самарь” кардинально змінилася, передачі стали слащаво-приторними і лише вихваляють міську владу за неіснуючі досягнення. Та й новий співвласник “Самарі”, депутат міської ради директор хлібозаводу №11 Юрій Вишневський навряд чи погодиться по-тихому вийти з учасників товариства. Зрозуміло, що тепер без бою нові власники ТРК “Самарь” не віддадуть. Тож далі точно буде…

А поки що, слухаючи розповідь Віталія Андрійовича і передивляючись купи документів із судових справ, стає сумно і прикро. За те, що всі ми вимушені жити (а вірніше – виживати) у такому болоті, у безправ’ї і насильстві. І починаєш розуміти ту молодь, яка зараз масово виїжджає за кордон у пошуках роботи і достойного життя, без корупції і свавілля.
Ось мав чоловік свій бізнес, зробив його прибутковим. Виїхав відпочити, повернувся – немає бізнесу, ти вже – звичайний пенсіонер (а зараз ще на додачу й без пенсії!) І від такого в нашій країні не застрахований ніхто. Це може статися з кожним, у кого є хоч щось, від чого у сусіда потече слинка. А для підступної крадіжки не обов’язково навіть залишати межі України. Особливо якщо є чим позолотити ручку нотаріусу. Сумно. І страшно через невпевненість у завтрашньому дні – своєї родини і України в цілому.
Хотілось би вірити, що суди врешті-решт приймуть у цій справі законне рішення.