Коли війна стукає у двері кожної оселі, коли небо над рідною землею розтинають свист снарядів і гул літаків, з’являються люди, які роблять вибір. Не на користь особистого спокою, не заради власної безпеки — а заради того, щоб інші могли спати спокійно. Таким був Віталій Сієнко.
Громада міста Самар сьогодні в жалобі. 2 серпня о 11:00 ранку у Сквері Героїв на вулиці Українській, 4, містяни прийдуть, щоб віддати останню шану людині, яка поставила захист Батьківщини вище за власне життя.
Віталій Миколайович Сієнко. Народився 1978 року. За документами — солдат. За серцем — син, друг, людина з планами і мріями. За долею — герой, який не повернувся додому.
Сорок п’ять років — це вік, коли людина вже знає ціну життю, коли за плечима досвід, перед очима — перспективи, а в душі — ще стільки планів і сподівань. Віталій належав до того покоління, яке пам’ятає і радянські часи, і становлення незалежної України, і всі виклики, які доводилося долати нашій державі.
Він міг би залишитися в тилу. Міг би знайти тисячу причин, чому саме йому не варто йти на фронт. Але він зробив інший вибір — вибір справжнього патріота, справжнього чоловіка, справжньої людини.
Коли російські окупанти вторглися на українську землю, коли почалася повномасштабна війна, Віталій не стояв осторонь. Він взяв зброю і пішов захищати те, що для кожного з нас є найдорожчим — нашу свободу, наше право жити на рідній землі, наше майбутнє.
«Ми не встигли сказати йому «дякую»», — ці слова з повідомлення про смерть Віталія б’ють просто в серце. Як часто ми відкладаємо найважливіші слова на потім? Як часто думаємо, що встигнемо сказати спасибі тим, хто робить наше життя кращим, безпечнішим, світлішим?
Віталій не чекав подяки. Солдати рідко йдуть на війну заради визнання. Вони йдуть, бо розуміють: якщо не вони, то хто? Якщо не зараз, то коли? Якщо не заради України, то заради чого тоді жити?
Але ми, ті, хто залишився в тилу, хто може спокійно спати завдяки таким, як Віталій, маємо право і обов’язок сказати це «дякую». Навіть якщо запізно. Навіть якщо він уже не почує.
2 серпня Сквер Героїв стане місцем, де зустрінуться дві правди нашого часу — гіркота втрати і гордість за тих, хто не зрадив. Прийти на прощання з Віталієм — це не просто громадський обов’язок. Це можливість сказати те, що не встигли при житті. Це спосіб показати, що його жертва не була марною.
Кожен, хто прийде попрощатися, стане частиною великої спільноти — спільноти тих, хто пам’ятає, хто цінує, хто розуміє ціну свободи. У цей день не буде поділу на знайомих і незнайомих Віталія. Буде єдина громада, яка втратила свого захисника.
Війна забирає кращих — ця гірка правда лунає в кожному місті, в кожному селі України. Але є інша правда, не менш важлива: пам’ять про героїв сильніша за смерть. Імена тих, хто віддав життя за Україну, назавжди залишаться в нашій історії, в наших серцях, в пам’яті наших дітей і онуків.
Віталій Сієнко тепер не просто чоловік із Самара, який мав плани та мрії. Він — частина великої історії української незламності. Він — приклад того, що справжні герої живуть поряд з нами, працюють, сміються, люблять — і в найскладнішу хвилину роблять вибір на користь Батьківщини.
У Сквері Героїв, куди прийдуть мешканці міста Самар попрощатися з Віталієм, кожне дерево пам’ятає мирні дні. Тут колись грали діти, тут гуляли закохані, тут старші розповідали молодшим про минулі війни. Тепер це місце стало свідком нової скорботи й нової гордості.
Віталій повертається додому Героєм. Не тим, який шукав слави, а тим, який заслужив її справами. Його ім’я приєднається до списку тих, про кого говоритимуть: «Він загинув за Україну». А це — найвища честь, яку може здобути людина.
Світла пам’ять Віталію Миколайовичу Сієнку. Вічна слава Герою України.
Прощання відбудеться 2 серпня о 11:00 у Сквері Героїв (вул. Українська, 4). Приходьте віддати шану людині, яка віддала життя за наш спокій.