Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення, яке стало черговим дзеркалом для української системи правосуддя: розслідування нападу на Мустафу Найєма у 2018 році було неефективним. Україна зобов’язана сплатити колишньому народному депутату 3000 євро компенсації за моральну шкоду. Рішення датоване 18 грудня 2025 року, але його оприлюднення наприкінці року виглядає символічно — ніби підсумок чергового етапу системної безкарності.
Напад стався ввечері 30 квітня 2018 року в центрі Києва, на перетині бульвару Шевченка та вулиці Бессарабської. Все почалося з банального дорожнього конфлікту: водій Mercedes порушив правила, підрізавши автомобіль Найєма. Словесна суперечка швидко переросла в бійку. Найєм отримав серйозні травми — зламану щелепу, струс мозку — і потрапив до лікарні. Сам політик тоді наголошував: інцидент не пов’язаний з його депутатською чи журналістською діяльністю. Звичайний побутовий конфлікт, який міг трапитися з кожним.
Поліція порушила справу за статтею «хуліганство». Підозри оголосили трьом нападникам: Умолту Темербулатову, Ахмеду Саітову та Магомеду-Саліху Саітову. Четвертий — Магомед-Амін Саітов, який, за свідченнями, завдав основного удару — втік за кордон. У 2020 році Шевченківський районний суд Києва повністю виправдав усіх трьох обвинувачених. Причина? Докази, зокрема відеозаписи з камер спостереження, визнали недопустимими через процесуальні порушення під час досудового розслідування.
І саме тут криється суть рішення ЄСПЛ. Суд у Страсбурзі не вдавався в детальний аналіз окремих помилок слідства — чи то неправильне оформлення протоколів, чи упущення в зборі доказів. Натомість акцент зроблено на суттєвих структурних недоліках, які фундаментально підірвали здатність держави встановити істину.
Страсбурзькі судді зазначили два ключові моменти:
- Виключення вирішальних доказів. Відеозаписи містили об’єктивну інформацію про механізм завдання травм. Свідчення сторін суперечили одне одному, тож відео мало стати вирішальним. Україна стверджувала, що це не вплинуло на справедливість процесу, бо суд спирався на свідчення. ЄСПЛ відкинув цей аргумент: такі докази були критичними.
- Втеча ключового підозрюваного. Держава не вжила адекватних заходів, аби запобігти втечі Магомеда-Аміна Саітова чи забезпечити його екстрадицію. Це не поодинокий випадок — це симптом.
Найєм вимагав 7000 євро компенсації. Суд присудив 3000 — сума символічна, але принципова. Сам Мустафа, коментуючи рішення у Facebook, наголосив: «Це рішення не про мене. І точно не про компенсацію. Воно про те, що безкарність, замаскована під процес, — є такою самою проблемою, як і відверта бездіяльність. І я дуже хочу, щоб колись подібні рішення ЄСПЛ були нам просто не потрібні. Бо правосуддя має працювати тут».
Ця справа — не про політичні інтриги чи резонансні вбивства активістів. Це про базову здатність держави розслідувати навіть «побутовий» злочин проти відомої людини. Якщо система не спромоглася притягнути до відповідальності нападників на народного депутата в центрі столиці, за наявності відео та свідків — що тоді говорити про звичайних громадян?
Рішення ЄСПЛ у справі Найєма вписується в довгий список подібних вердиктів проти України: неефективні розслідування нападів на активістів, трагедій на кшталт подій в Одесі 2 травня 2014 року, жорстокого поводження. Кожне таке рішення — не просто штраф для бюджету, а індикатор глибоких проблем у правоохоронній та судовій системах.
Поки Україна воює на фронті за своє існування, на внутрішньому фронті правосуддя триває інша битва — з безкарністю. І поки що перемоги там небагато. Рішення ЄСПЛ — це не кінець історії, а черговий сигнал: реформи потрібні не на папері, а в реальності. Бо інакше Страсбург залишатиметься єдиним місцем, де українці можуть знайти хоч якусь справедливість.