У маленькому українському місті Самар (колишній Новомосковськ на Дніпропетровщині) місцевий зелений активіст Дмитро Мінаев не витримав і записав емоційне відео, яке швидко розлетілося соцмережами. У ньому він розповідає про те, як його літня мати стала жертвою дій ПриватБанку — найбільшого державного банку країни. “Наболіло, накипіло”, — пише Дмитро у дописі до відео. І це не поодинокий випадок, а типова історія, яка відображає глибоку системну проблему: як держава через свої інституції безжально тисне на найбідніших і найбеззахисніших — пенсіонерів, інвалідів, малозабезпечених, — тоді як великі крадії мільярдів виходять сухими з води під сміховинні застави.
Дмитро Мінаев — відомий у місті Самар екологічний активіст, який роками бореться за чисте довкілля та права місцевих жителів. Але цього разу боротьба стала особистою. Його мати, типова українська пенсіонерка, яка ледь виживає на мізерну пенсію, зіткнулася з бюрократичною машиною ПриватБанку. Деталі історії болісні: банк, посилаючись на ті чи інші “правила”, заблокував доступ до коштів, затримав виплати чи наклав несподівані обмеження — типові скарги, які лунають від тисяч клієнтів по всій Україні. У відео Дмитро передає біль і розпач матері: сльози, безсилля перед “системою”, яка нібито мала б захищати, а натомість принижує.
Це не просто приватна драма однієї родини. Це симптом хронічної хвороби української фінансової системи. ПриватБанк, націоналізований у 2016 році за кошти платників податків (тобто нас із вами), позиціонує себе як “народний”. Але на практиці він часто діє як бездушний монстр: блокує картки пенсіонерам через “підозрілі операції” (наприклад, якщо бабуся зняла трохи готівки на ліки), затягує ідентифікацію, вводить нові платні послуги (з 2026 року — навіть доставка карток за 80 грн), або просто ігнорує скарги найвразливіших клієнтів. Тим часом Пенсійний фонд перекладає відповідальність на банк, а банк — на фонд. Результат: літні люди місяцями без грошей на їжу та комуналку.
А тепер про подвійні стандарти, які найбільше обурюють. Поки пенсіонерка в Самарі не може отримати свої копійки, великі корупціонери, які розкрадали мільярди (згадати хоча б колишніх власників того ж ПриватБанку), або виходять під заставу в мільйони, або взагалі тікають за кордон. Держава карає бабусю за “порушення фінмоніторингу”, але заплющує очі на офшори та схеми виведення капіталів. Чому банк (а отже, і держава) так ретельно “бореться” з пенсіонерами, які намагаються вижити, і так поблажливо ставиться до справжніх злодіїв?
Дмитро Мінаев у своєму відео озвучує те, що думають мільйони: “Чергова ситуація, де банк (держава) утискує й ображає найуразливіші верстви населення, найбеззахисніші та найбідніші”. Це крик душі не лише його родини, а й тисяч подібних. У часи війни, коли пенсіонери — одна з найвразливіших груп, така політика виглядає особливо цинічною. Замість підтримки — нові бар’єри, комісії, перевірки.
Чи почує хтось цей крик? Чи ПриватБанк нарешті спростить процедури для пенсіонерів, скасує абсурдні обмеження та поверне людське обличчя? Або ми й надалі будемо толерантні до системи, де бідних карають, а багатих — відпускають? Історія матері Дмитра Мінаева з Самарі — це дзеркало нашої реальності. Гостре, болісне і таке, що ігнорувати його далі неможливо.