23 лютого 2026 року в ліцеї №137 Дніпра діти ховалися від російських ракет. А потім їм влаштували другий «приліт» — вже від своїх.
Під час повітряної тривоги, коли всіх загнали в підвал, хтось геніальний вирішив: «А давайте покажемо дітям гранатомет чи інший «муляж» боєприпасів — буде патріотично й корисно». Результат — гучний вибух (чи то «потужне задимлення», як тепер мило називають), дим, паніка, крики. Двоє дітей — у лікарні з легкими ушкодженнями. Легкими? Для статистики, мабуть. Для психіки — це повноцінна травма: спочатку ракета над головою, потім вибух у обличчя в «безпечному» укритті.
Це не випадковість. Це злочинна ідіотія на державному рівні.
Хто притягнув у школу небезпечні штуки? Військові? Інструктор з «патріотичного виховання»? Якийсь волонтер з «добрими намірами»? Чому в 2026 році, після тисяч випадків з нерозірваними снарядами, хтось ще вважає нормальним гратися в «покажи-розкажи» зі справжніми (чи погано деактивованими) боєприпасами в підвалі, повному дітей?
Офіційна відповідь уже готова: «Вибуху не було, просто задимів муляж, ніхто серйозно не постраждав». Класична українська казочка — спочатку жах у Telegram, потім швиденько все зводять до «нічого страшного», щоб нікого не чіпати. Бо ж «патріотизм», бо ж «підтримка ЗСУ». А діти? Діти переживуть. Вони ж у нас загартовані.
Ні, не переживуть без наслідків. Вони чули вибух. Вони дихали димом. Вони думали, що це кінець. І все це — не від ворога, а від тих, хто мав їх захищати.
Це не поодинокий фейл. Це система: повна відсутність мозку, протоколів і відповідальності. Ніхто не перевіряє, чи справді муляж інертний. Ніхто не думає, що в укритті під тривогу не місце для шоу з вибухівкою. Ніхто не боїться сісти, бо завжди можна сказати «ми ж для дітей старалися».
Поки в країні війна, школа має бути єдиним місцем, де дитина не мусить боятися вибуху всередині стін. А не лотереєю: сьогодні ракета, завтра — «навчальний» гранатомет у руках недоумка.
Національна поліція відкрила справу. Але якщо все закінчиться черговим «виховним заходом» чи догною — завтра в іншій школі знову хтось «продемонструє» щось, що знову «задимить». Або гірше.
Діти Дніпра за один день двічі ховалися від вибухів: від російських — і від українських «муляжів».
Це не патріотизм. Це злочинна дурість, за яку хтось мусить сісти. Реально. Надовго. Бо інакше це не війна за виживання — це війна проти власних дітей