Феномен Зеленського, діяльність так званої Зе!команди та нав’язувана ними «нова ненормальність» — це не просто політика. Це тотальний мультимедійний проєкт, який тримається виключно на контролі інформаційного поля. Його ефективність прямо пропорційна тому, наскільки влада здатна задавити, підкупити або маргіналізувати будь-які альтернативні голоси.
Наприкінці 2021 – на початку 2022 року Зеленський, Єрмак та їхня команда опинилися в Україні в абсолютно ворожому інформаційному середовищі. Суспільство вже захлиналося від втоми та лютості через ковідні репресії: локдауни, примусові QR-коди, штрафи, цькування «невакцинованих». Між офіційною лінією великих медіа, жорсткою цензурою Facebook та YouTube і реальними настроями вулиці прірва була колосальна. Зе!команда пішла ва-банк: мультимедійними інструментами (боти, таргетована реклама, блокування акаунтів, тиск на роботодавців) вони намагалися фізично виключити з життя всіх, хто не «увірував» в офіційну ковідну релігію. Паралельно ліві глобалісти (структури Сороса та їхні грантоїди) дозволили Зеленському та Ко відмивати мільярди на «Великому будівництві» — класичній схемі розпилу держкоштів під виглядом інфраструктури.
Люди тоді кипіли від зовсім інших тем: шалене зростання тарифів на ЖКП (взимку 2021–2022 люди платили за опалення втричі більше, ніж роком раніше), інфляція, яка з’їдала зарплати, стрімке падіння рівня життя. Розрив між казками Зе!команди 2019 року («посадки», «кінець епохи бідності», «дешевий газ») та реальністю 2021–2022 став уже неприховуваним і болючим. Якщо щодо ковіду існував негласний картельний договір (олігархи, політики, великі лідери думок мовчали), то за тарифи, бідність і відверту корупцію на «Великому будівництві» Зеленського поливали брудом з усіх боків — від лівих до правих, від патріотів до популістів.
Хто тоді контролював поле?
Інформаційний ландшафт кінця 2021 – початку 2022 був ще відносно плюралістичним — цензури вже побільшало в рази порівняно з 2010-ми, але альтернативні голоси ще пробивалися.
Найпотужнішим і найагресивнішим гравцем були соросята — мережа, яку можна назвати інформаційним хребтом проєкту «Україна» лівих глобалістів, побудованого на культі двох Майданів. Флагман — «Українська правда», яка тоді претендувала на статус головного арбітра правди. До пулу входили «Радіо Свобода» (фактично в одній будівлі з медіа Ахметова), NV, LB.ua, «Новинарня», «Крим.Реалії», «Ґрати» та десятки дрібних регіональних видань, які за копійчані гранти писали новини строго за методичками. Активісти за ті ж гранти просували в соцмережах ЛГБТ-експансію, «woke-повестку», «цифровізацію», мову-армію-віру, а головне — «нову ковідну нормальність» (гранти на цю тему сипалися щедро). При цьому лідери соросят, які таємно вели бізнес у РФ та в окупованому Криму, дбайливо стежили, щоб правда про реальні домовленості Києва з Москвою щодо Криму та Донбасу ніколи не потрапляла в мейнстрим. Напередодні вторгнення вони акуратно нагнітали істерію про «неминучу війну», але без паніки — щоб не налякати обивателя завчасно.
Паралельно набирав обертів пул Порошенка: «П’ятий канал», «Прямий», «Цензор.НЕТ», «Букви», «Думська», величезна ботоферма «порохоботів». Конфлікт Зеленського з Порошенком став одним із головних трендів — і це давало медіа п’ятого президента друге дихання.
Війна все змінила — і дуже швидко
З 24 лютого 2022 року інформаційне поле України зазнало шокової мутації. Спочатку — ейфорія єдності, вибух патріотизму, тотальна мобілізація медіа на опір. Але вже за кілька місяців почалася консолідація влади над інформацією. Телемарафон «Єдині новини» став фактично державним мовником — 24/7, один голос, одна картинка, жорстка цензура будь-якої критики. Альтернативні думки оголошувалися «зрадою» або «роботою на ворога».
Telegram вибухнув як головне джерело новин — з 5 хвилин на день у середньому до 40+ хвилин. Канали ЗСУ, ОП, політиків, волонтерів, блогерів заполонили простір. Водночас влада почала тотальний тиск: блокування неугодних Telegram-каналів, кримінальні справи проти блогерів, «зачистка» опозиційних медіа.
До 2025–2026 років медіаландшафт перетворився на напівпустелю. Незалежні голоси або змушені були грати за правилами ОП, або опинилися на маргінесі, або взагалі закрилися. Журналісти самі називають головні загрози свободі слова: російська агресія, тиск Офісу президента (особливо Єрмака), фінансова задуха, Telegram-хаос і самоцензура. Соросята частково адаптувалися — тепер вони часто в одному човні з владою, просуваючи «європейські цінності» та «післявоєнну відбудову за західними лекалами». Порошенківський пул здав позиції, але залишився рупором опозиції всередині патріотичного табору.
Війна перетворила інформаційне поле з конкурентного на контрольоване. Замість дискусії — єдиний наратив. Замість плюралізму — «солідарність» під дулом цензури. І це не тимчасово. Це нова реальність, де виживання медіа залежить від лояльності, а не від якості.
(Продовження — у частині 2: як Telegram став новим центром сили, чому телемарафон досі не скасували і хто реально керує інформаційним полем у 2026 році.)
Як радикально змінювалося інформаційне поле України в ході війни з рф. Частина 1.