Дипломатичний етикет між Києвом та Будапештом офіційно мертвий. Остання заява Володимира Зеленського щодо Віктора Орбана — «Дамо адресу Орбана нашим ЗСУ, хай дзвонять і спілкуються своєю мовою» — це вже не просто іронія. Це відкритий ляпас, який демонструє: терпіння Банкової щодо «особливої позиції» Угорщини не просто вичерпалося, воно перетворилося на відкриту ворожість.
Зеленський обрав максимально жорстку метафору. Пропозиція «спілкування» армії з лідером країни-члена НАТО та ЄС — це вихід за межі червоних ліній міжнародних відносин. Звісно, це метафора, відповідь на системне блокування угорським прем’єром допомоги Україні. Проте в політиці слова мають вагу снарядів.
Коли президент воюючої країни пропонує своїм військовим «поспілкуватися» з європейським лідером «своєю мовою» (читай — мовою зброї та сили), він посилає сигнал не лише Орбану. Це сигнал усьому Заходу: Київ більше не збирається грати у «вмовляння».
Віктор Орбан роками балансує на межі шантажу ЄС та загравання з Кремлем. Його заклики до «негайного миру» (фактично — капітуляції України) та блокування фінансових траншів стали кісткою в горлі для українського керівництва. Але чи є перехід на особисті погрози (нехай і завуальовані) ефективною стратегією?
-
З одного боку: Це мобілізує внутрішню аудиторію та радикально налаштованих союзників у Європі.
-
З іншого: Це дає Орбану ідеальний козир для внутрішньої пропаганди. Тепер він може впевнено заявляти: «Україна загрожує безпеці Угорщини».
Журналістська етика вимагає поставити незручне питання: чи не занадто далеко ми зайшли у «дипломатії гніву»?
-
Союзники в НАТО: Як сприймуть такий тон у Вашингтоні чи Берліні? Навіть якщо Орбан дратує всіх, натяки на «спілкування ЗСУ з лідером НАТО» звучать тривожно для колективної безпеки.
-
Угорська громада: Подібні заяви б’ють по і без того напружених стосунках із меншинами на Закарпатті.
-
Ефект бумеранга: Орбан відомий своєю злопам’ятністю. Кожне таке слово може коштувати Україні чергового вето на критично важливий пакет допомоги.
Заява Зеленського — це крик відчаю системи, яка втомилася від закулісних ігор Будапешта. Це спроба виставити Орбана не просто «опонентом», а фактичним ворогом, з яким немає про що говорити цивільним.
Проте історія вчить: війни закінчуються за столом переговорів, а не через «дзвінки ЗСУ» сусідам. Якщо Київ вирішив спалити мости з Будапештом, то постає питання — чи є у нас план «Б» на випадок, якщо ці спалені мости заблокують наш шлях до Європейського Союзу?
Орбан отримав «адресу». Питання в тому, чи готова Україна до наслідків такого «спілкування».