У Дніпрі 8 березня помер 43-річний Євген Лагунов (за деякими даними — саме це прізвище). П’ять днів у комі, тяжка черепно-мозкова травма від удару тупим предметом — таку офіційну причину зафіксувала судово-медична експертиза. Родина не має сумнівів: чоловіка жорстоко побили працівники територіального центру комплектування та соціальної підтримки. І це сталося не на фронті, не в окопі, а прямо в стінах «мобілізаційної машини», яка вже давно працює за принципом «доставити будь-якою ціною».
Все почалося 2 березня на вулиці Кожем’яки, 7. Звичайна «перевірка документів», хоча, за словами близьких, Євген не перебував у розшуку і повістки не мав. Його затягнули в машину, повезли до ТЦК. Там — «прискорена» військово-лікарська комісія, а потім конфлікт. Результат: важка черепно-мозкова травма, критичний стан, госпіталізація 3 березня і смерть через п’ять днів. Родичі впевнені — побиття сталося саме в приміщенні чи на території ТЦК. Це не «випадковий конфлікт». Це система.
А що ТЦК? Повна тиша. Жодної заяви, жодного «інформація перевіряється», жодного спростування. На запити журналістів — глухе мовчання. Порівняйте з лютневим випадком: 55-річний Олег Лесін помер після аналогічного «контакту», і вже за лічені дні трьох працівників ТЦК затримали, суд обрав запобіжні заходи. Тут же — ніхто навіть не намагається зробити вигляд, що щось відбувається. Мовчання, яке кричить голосніше за будь-яке визнання провини.
У соцмережах уже кипить: фото Євгена, хештеги #ТЦКвбиває, #бусифікація, тисячі дописів. Люди порівнюють цю історію з десятками попередніх. І це не паранойя. Це вже не перший випадок у Дніпрі та області за останні місяці, коли «доставка» до ТЦК закінчується тяжкими травмами або труною. Система не просто дає збої — вона їх культивує. «Прискорені» комісії, силове затягування в машини, побиття «для порядку» — усе це вже стало нормою «мобілізаційної реальності».
Родина звернулася до поліції з вимогою негайного, неупередженого розслідування. Але чи буде воно таким? Коли сам обласний ТЦК демонстративно ігнорує громадськість і журналістів, коли немає жодної внутрішньої перевірки, коли замість покарання — глуха стіна, віра в «об’єктивність» слідства падає нижче нуля.
Це не про один випадок. Це про державу, яка дозволила своїм структурам перетворитися на машину насильства над власними громадянами. Про систему, де смерть цивільного після «контакту» з ТЦК уже не шокує, а лише додає чергову цифру до статистики, яку ніхто не хоче публікувати.
Євген Лагунов став черговою жертвою. Але його смерть — це не просто трагедія родини. Це сигнал: якщо влада не розірве це коло безкарності зараз, завтра таких «випадків» буде ще більше. І тоді вже ніхто не зможе сказати, що «не знав».
ТЦК мовчить. Але мертві говорять голосніше. І суспільство вже не готове це ігнорувати.