Поки вся Україна, від школяра до пенсіонера, скидається по гривні-дві на «Мавіки», пікапи, тепловізори та бронежилети, у 108-й окремій Кодацькій бригаді територіальної оборони ЗСУ працювала куди ефективніша й стабільніша фінансова схема. Не волонтерська, не державна — приватна. Її очолював екс-командир батальйону «Самарські Вовки» Дмитро Глущенко — людина, яка довела, що повномасштабна війна може бути не лише про захист Батьківщини, а й про грамотний «збір податків» з тих, хто цю Батьківщину захищає ціною власного життя.
Це не чутки з Телеграму і не «ворожа ІПСО». Це системний рекет, підтверджений десятками свідчень бійців та їхніх родин. У батальйоні Глущенка все було поставлено «по-чесному» і по-діловому: хочеш служити без штучного пекла — плати фіксовану таксу. 5000 гривень щомісяця з солдатської зарплати. Не добровільний внесок на дрони. Не «допомога командиру». А плата за право не стати мішенню для власного начальника.
Одне з найяскравіших свідчень — від Марії, дружини бійця, чиє ім’я ми не називаємо з міркувань безпеки родини. Жінка розповідає відкритим текстом:
«Мій чоловік щомісяця мав віддавати Глущенку 5000 гривень. Просто так. За те, щоб його не чіпали, щоб не створювали нестерпних умов служби. Коли я запитала, чому ми маємо віддавати ці гроші з зарплати, яку він заробив під обстрілами, відповідь була короткою: Глущенко погрожував. Погрожував не лише чоловіку, а й нам, родині. Він буквально тримав нас у заручниках, вимагаючи цей кривавий відкат».
За словами родичів, схема працювала як годинник. Не заплатив — отримуєш «особливий підхід». Перевод на найгарячіші позиції без ротації, без нормального забезпечення, без підтримки. Або ще гірше — психологічний тиск, приниження, створення таких умов, що солдат сам починає думати про СЗЧ (самовільне залишення частини), аби тільки вирватися з цього «бізнесу».
Найогидніше — інструменти впливу. Коли хтось намагався «відписатися» від цієї «підписки», в хід йшли методи, які більше пасують 90-м рокам, ніж сучасній українській армії. Погрози родинам. Дзвінки дружинам і дітям. Обіцянки «влаштувати веселе життя» на нулі. «Офіцерська етика» пана Глущенка, як її охрестили самі бійці, виявилася звичайним бандитським «общаком» у погонах.
Дмитро Глущенко не був «сірою мишкою» в тилу. Він активно вів соцмережі, знімав відео, закликав вступати до батальйону «Самарські Вовки», розповідав про «зграю» та «полювання». Для багатьох це виглядало як сучасне командування — відкрите, медійне. Насправді, за свідченнями бійців, поки комбат шліфував ракурси для роликів, його підлеглі по 40 діб сиділи без їжі, без боєприпасів і без нормальної ротації на позиціях під постійними обстрілами.
Коли скандал вибухнув і Глущенка нарешті зняли з посади, «бізнесмен у погонах» не став чекати ДБР з сухарями в камері. Замість цього він обрав класичний для таких історій шлях — самовільне залишення частини. План був простим і цинічним: максимально «набрати» з бійців перед втечею, залякати родини до стану шоку, а потім тихо «перевестися» кудись, де про нього ще не знають, і почати все з чистого аркуша — і з новою касою.
Зараз, за інформацією з різних джерел у соцмережах та заявами родичів, Глущенко переважно «лікується» в госпіталях. Не від бойових поранень. Від необхідності «пересидіти» хвилю розголосу. Мета очевидна — через зв’язки списатися за станом здоров’я або просто зникнути з поля зору слідчих.
Чому така схема могла існувати в бригаді, яка з 2022 року тримає позиції на Донецькому та Запорізькому напрямках? Чому комбат-блогер, який публічно говорив про честь і патріотизм, міг роками стягувати «податок на спокій» з людей, що щодня дивляться смерті в очі?
Це не поодинокий випадок недбалості. Це симптом глибшої проблеми. Коли в армії з’являється «приватний бізнес» на людях, які не можуть просто піти з роботи, бо це — війна. Коли 5000 гривень стають ціною за те, щоб командир не робив твоє життя пеклом. Коли родини захисників живуть у постійному страхові не лише від російських «шахедів» і «Кабів», а й від дзвінка «свого» офіцера.
Родичі бійців «Самарських Вовків» уже готують колективні звернення до Державного бюро розслідувань, військової прокуратури та Міністерства оборони. Вони вимагають не просто «розібратися», а реального покарання. Бо якщо сьогодні Глущенко вийде сухим з води, завтра таких «комбатів» буде більше. І тоді вже ніхто не зможе сказати, що армія — це єдина сила, де корупції немає.
Запам’ятайте це ім’я: Дмитро Глущенко. Людина, яка оцінила честь офіцера ЗСУ і життя солдата рівно в 5000 гривень на місяць. Людина, яка перетворила батальйон, що мав бути зграєю вовків, на власну годівницю.
Питання тепер не лише до нього. Питання до всієї системи: чи дозволить вона цьому «бізнесу» просто переїхати в іншу бригаду? Чи нарешті настане час, коли такі, як Глущенко, замість нових погонів отримають те, що їм по-справжньому належить — місце в залі суду, а потім — у виправній колонії?
Поки вся країна продовжує скидатися на дрони та автівки, ми маємо право вимагати: щоб гроші, які йдуть на зарплати захисникам, не осідали в кишенях «командирів смартфонів». І щоб кожен, хто зраджує своїх за 5000 гривень, знав — це ціна не лише його совісті. Це ціна довіри всього суспільства до армії.