Нью-Йорк. Нове дослідження вчених з авторитетної Медичної школи Ікана при лікарні Маунт-Синай (Нью-Йорк) виявило потенційно революційний механізм, який пояснює, чому коронавірус SARS-CoV-2 здатен вражати не лише легені, а й практично всі органи тіла, спричиняючи тяжке системне запалення, тромбози та навіть поліорганну недостатність.
За даними Bloomberg, клітини легень виділяють крихітні внеклітинні везикули — мікроскопічні частинки, які діють як «троянські коні». Вони переносять ключові білки (зокрема ACE2 і TMPRSS2), які вірус використовує для проникнення в клітини. Коли ці везикули потрапляють до інших клітин — імунних, ендотеліальних (судинних) чи навіть тих, що раніше були стійкими до інфекції, — вони роблять їх значно вразливішими до зараження SARS-CoV-2.
Це відкриття допомагає пояснити загадку, яка мучило лікарів з перших днів пандемії: чому COVID-19 часто перетворюється з респіраторної хвороби на тяжке системне захворювання, що вражає серце, нирки, мозок і судини.
Легеневі епітеліальні клітини, інфіковані вірусом, починають активно викидати екстрацелюлярні везикули. Ці частинки не містять самого вірусу, але «озброюють» інші клітини, виставляючи на їхній поверхні рецептори, необхідні для проникнення SARS-CoV-2. У лабораторних експериментах клітини, які зазнали впливу таких везикул, заражалися набагато легше і швидше.
Коли вчені штучно блокували утворення або поглинання цих везикул, поширення вірусу в культурі клітин значно зменшувалося. Це вказує на те, що механізм є реальним і потенційно може стати новою мішенню для терапії.
«Ми виявили, що вірус ніби «вербує» здорові клітини, перетворюючи їх на фабрики для подальшого поширення інфекції. Це пояснює системний характер тяжких форм COVID-19», — зазначають автори дослідження з Маунт-Синай.
Хоча пандемія формально відійшла в минуле, COVID-19 продовжує циркулювати, а нові варіанти іноді викликають хвилі госпіталізацій. Багато людей досі страждають від long COVID, а механізми тяжкого перебігу залишаються не до кінця зрозумілими. Нове відкриття дає надійду на створення препаратів, які могли б перервати цей «ланцюг вербування клітин» і обмежити поширення вірусу всередині організму.
Наразі дослідження проведено на клітинних моделях і лабораторних культурах, а не на пацієнтах. Однак його результати вважаються переконливими і відкривають перспективу для розробки нових антивірусних стратегій — від інгібіторів утворення везикул до препаратів, що блокують їх поглинання клітинами.
Це не перше дослідження, яке показує роль екстрацелюлярних везикул у патогенезі COVID-19, але робота вчених з Маунт-Синай вирізняється детальністю та чітким зв’язком з системним поширенням інфекції. Якщо механізм підтвердиться в клінічних випробуваннях, він може стати ключем до лікування не лише COVID-19, а й інших респіраторних вірусних інфекцій, що викликають цитокіновий шторм і множинне ураження органів.
Поки що головний меседж для суспільства залишається незмінним: вакцинація, ревакцинація та своєчасне лікування все ще є найефективнішим захистом. Однак нові дані нагадують, що вірус продовжує «грати» за складними правилами, і наука мусить наздоганяти його хитрощі.
Дослідження опубліковане 13 квітня 2026 року і вже привернуло увагу світової медичної спільноти. Воно демонструє, що навіть через шість років після початку пандемії SARS-CoV-2 здатен дивувати вчених новими механізмами агресії.
Джерело: Bloomberg (оригінальна публікація від 13 квітня 2026 року).