У Берліні Володимир Зеленський під час спільної пресконференції з канцлером Фрідріхом Мерцем зробив жорстку, але абсолютно справедливу заяву. Чоловіки мобілізаційного віку, які незаконно виїхали з України під час воєнного стану, повинні перебувати в полі уваги українських спецслужб і влади тих країн, де вони зараз ховаються. «Відповідні наші служби обох країн повинні займатися цим питанням», — прямо сказав президент. Бо ЗСУ потребують ротацій, а наші воїни на фронті — не сталеві. Вони мають сім’ї, вони захищають не лише свою землю, а всю державу. І конституційний обов’язок має виконувати кожен, хто фізично здатний.
Німеччина працюватиме над поверненням молодих українських чоловіків призовного віку на батьківщину. З цією метою німецька влада домовилася координувати свої дії з українською.
Про це повідомив канцлер Німетчинни Фрідріх Мерц під час спільної прес-конференції з Володимиром Зеленським у Берліні, пише ukrinform.
“Спецслужби України та Німеччини повинні працювати у напрямку повернення чоловіків мобілізаційного віку, які покинули кордони України незаконно“, – додав Зеленський.
Своєю чергою канцлер Німеччини Мерц заявив:
“Ми будемо тісно координувати свої дії, щоб сприяти поверненню на батьківщину громадян України, які шукали у нас притулку“, — Мерц.
Він підкреслив важливість підтримки зусиль України щодо зменшення кількості чоловіків призовного віку, які залишають країну.
«Це має ключове значення для забезпечення обороноздатності, соціальної згуртованості та відбудови держави. Нам необхідний швидкий і відчутний прогрес у цьому питанні. Це також відповідає інтересам обох сторін», — глава уряду Німетччини.
Це не про всіх українців за кордоном. Це саме про тих, хто спочатку виїхав «тимчасово», а потім на роки перетнув кордон з порушенням закону. За різними оцінками, таких десятки тисяч — і вони спокійно живуть у Європі, поки хлопці в окопах тримають небо над їхніми родинами. Зеленський назвав це питанням справедливості. І тут він абсолютно правий.
Але ось що справді обурює. Саме в Берліні, саме перед обличчям німецького канцлера, який любить говорити про «європейські цінності», прозвучала ця заява. І що ми чуємо у відповідь? Мерц, звісно, кивнув: «Ми підтримуємо зусилля України обмежити виїзд чоловіків призовного віку». Слова. Гарні, правильні, медійні. Але реальність інша.
Німеччина та її європейські партнери десятиліттями трублять на весь світ про демократію, верховенство права, захист прав людини та «європейські цінності». Вони проводять саміти, пишуть резолюції, читають моралі всім підряд — від Угорщини до Туреччини. А коли хтось з їхнього кола — тобто ті самі «біженці», які осіли в Німеччині, Франції, Польщі чи Нідерландах — грубо порушує саме те, про що Європа так пафосно розповідає, вони раптом німіють. Роблять вигляд, що нічого не відбувається.
Порушення українського законодавства під час воєнного стану — це не дрібний адміністративний проступок. Це удар по суверенітету держави, яка б’ється за саме своє існування. Це зневага до тих, хто зараз під російськими дронами і снарядами виконує свій обов’язок. А Європа? Європа продовжує годувати цих людей соціальними виплатами, давати їм роботу, житло і право на «захист». Бо «гуманізм». Бо «демократія». Бо не хочуть псувати статистику з мігрантами і створювати собі зайві проблеми всередині ЄС.
Де були всі ці «охоронці цінностей», коли тисячі чоловіків перетікали через кордон корупційними схемами, підробленими документами чи просто хабарями? Де були їхні спецслужби, коли ці люди роками ігнорували повістки і конституцію своєї країни? Мовчали. Бо зручно. Бо українські чоловіки — це дешева робоча сила, яка не вимагає інтеграції, не створює проблем з інтеграцією культур і заповнює демографічні дірки в стареючій Європі.
Це і є справжнє обличчя європейської «демократії» 2026 року. На словах — солідарність, санкції, підтримка. На ділі — вибіркове сліпота, коли порушення закону вигідне їхнім столицям. Вони готові постачати зброю (іноді з запізненням і в недостатній кількості), але коли йдеться про те, щоб реально допомогти Україні повернути своїх громадян і відновити справедливість — тут одразу «гуманітарні аспекти», «права людини» і «складнощі з екстрадицією».
Зеленський у Берліні сказав усе прямо. Тепер слово за Мерцем і Брюсселем. Чи будуть реальні механізми — обмін даними, спільна робота спецслужб, тиск на тих, хто порушив закон? Чи знову все зійде на чергові «консультації» і гарні заяви?
Час покаже. Але українці вже бачать різницю між справжньою демократією — коли держава захищає себе і своїх громадян навіть у війні — і європейським театром, де демократію використовують як ширму для власного комфорту.
Якщо Європа справді хоче бути на боці України, то хай доведе це не словами, а діями. Бо мовчати і робити вигляд, що «нічого не відбувається», коли твої «гості» уникають виконання обов’язку перед країною, яка їх народила, — це вже не демократія. Це банальне лицемірство.