ДБР повідомило про підозру групі військовослужбовців одного з районних ТЦК Харкова. Робітники ТЦК під прикриттям поліції вривалися до приватних осель під виглядом оповіщення, представлялися агентами СБУ, стріляли в людей і вивозили їх до приміщення центру комплектування. А в приміщення ТЦК жорстоко били та катували.
Усе починалося буденно — зі стуку у двері. Фігуранти справи прибули до приватного домоволодіння нібито з метою «заходів оповіщення». Саме так в Україні офіційно називається процедура повідомлення громадян про мобілізацію. Але за порогом чекало зовсім інше.
Увійшовши до будинку, зловмисники представилися працівниками Служби безпеки України. Жодних ордерів, жодних офіційних документів — тільки зброя та вимога: зізнатися у збуті наркотиків. Це не була спецоперація. За всіма ознаками — це був рейдерський напад із використанням державної форми.
Коли один із мешканців спробував захиститися — пролунав постріл. Не попереджувальний. Прицільний. Чоловік отримав вогнепальне поранення. Поки жертва стікала кров’ю, її разом із другим потерпілим силоміць запакували у машину і повезли до приміщення ТЦК.
Місце, куди зазвичай приходять повістки і звідки відправляють на фронт, цього разу перетворилося на місце утримання. Люди перебували там тривалий час — без правової підстави, без адвоката, без будь-якого офіційного статусу затриманих.
Ключовий епізод справи
Фігуранти змушували одного з потерпілих підписати документи про скасування відстрочки від мобілізації. Тобто катування мало конкретну адміністративну мету — зламати людину та легалізувати її примусову постановку на військовий облік.\
Це — ключова деталь, яка відрізняє цю справу від звичайного перевищення повноважень. Удари, погрози зброєю, тривале незаконне утримання — все це застосовувалося не заради грабунку і не з особистої ненависті. Мета була прагматична: примусити людину відмовитися від законної відстрочки та підписати документи, які відкривають шлях до призову.
Якщо ця схема підтвердиться у суді, Україна матиме справу з прецедентом системного застосування насильства для виконання мобілізаційних планів — що є не просто кримінальним злочином, а загрозою базовому суспільному договору між державою та громадянином в умовах війни.
Державне бюро розслідувань повідомило про підозру групі осіб. Це кроки у правильному напрямку. Але залишаються незручні питання: скільки таких випадків не потрапило до ДБР? Скільки людей підписали документи під тиском і мовчать? Чи була це ініціатива окремих зловмисників — чи елемент ширшої практики?
Харківська справа — дзеркало, яке Україна зобов’язана подивитися. Воювати за державу, яка стріляє у своїх громадян і катує їх у власних установах, значно складніше. Довіра до ТЦК і без того підірвана. Кожен подібний епізод — ще один цвях у труну легітимності мобілізації.
Джерело: ДБР