Поки офіційний Київ намагається демонструвати міжнародним партнерам монолітну єдність влади, всередині самої провладної команди починають циркулювати чутки, від яких віє справжнім політичним трилером. Інсайди про глибокий розкол у монобільшості, таємні переговори з російським капіталом та навіть гіпотетичний запуск процедури імпічменту — це вже не просто маргінальні дописи у соцмережах, а симптоми серйозного системного збою. Що насправді стоїть за кулуарними війнами на Банковій і чи здатні «павуки в банці» підірвати державну вертикаль зсередині?
Головним тригером для нової хвилі політичних дискусій стали чутки навколо постаті голови фракції «Слуга народу» Давида Арахамії. Згідно з кулуарними інсайдами, які активно аналізують політичні оглядачі (зокрема, блогер Назар Мухачов), головний «слуга» парламенту нібито вів непублічні переговори з російським олігархом Романом Абрамовичем. Ба більше, у медіапростір просочилася інформація про нібито прямий короткий телефонний контакт Арахамії з Владіміром Путіним.
У чому ж цинізм та головна юридична колізія цієї ситуації?
Ще 4 жовтня 2022 року Президент Володимир Зеленський підписав історичний Указ № 679/2022, яким увів у дію рішення РНБО. Перший пункт цього документа є залізобетонним: констатувати неможливість проведення переговорів з президентом РФ В. Путіним.
РНБО в Україні давно позиціонується як «свята святих» державної безпеки, чиї рішення є обов’язковими до виконання. Якщо інформація про сепаратні контакти Арахамії є правдою, то очільник президентської фракції прямо й цинічно розтоптав указ свого ж лідера.
Справедливості заради варто зазначити, що риторика самої Банкової останнім часом зазнала карколомних змін. Якщо у 2022–2024 роках телемарафон та офіційні речники таврували будь-яку згадку про компроміси як «зраду», то згодом позиція стала куди більш хиткою.
У медіапросторі (зокрема, у матеріалах BBC News Україна) все частіше аналізують заяви Зеленського західним медіа, де він висловлює готовність сісти за стіл перемовин, якщо це буде єдиним реальним шляхом до припинення вогню. Медіатехнологи Офісу Президента називають це «демонстрацією гнучкості» та «дипломатичним козирем».
Проте виникає жорстке юридичне питання: чому медійна позиція змінилася, а офіційний указ РНБО досі чинний? В правовій державі не можна керуватися інтерв’ю британським журналістам — керуватися треба нормативно-правовими актами. І поки указ № 679 не скасовано, будь-які кулуарні дзвінки до Кремля є прямим порушенням закону.
Політичні критики згадують Давиду Арахамії не лише нинішні кулуарні ігри, а й загадкові плями в біографії. Зокрема, довкола його старого псевдоніма «Девід Браун», під яким він, за певними даними, примудрявся отримувати офіційні фінансові виплати, що є нонсенсом для українського правового поля.
Також питання викликає шлях Арахамії у велику політику. Громадянство він отримав з рук Петра Порошенка, і на момент парламентських виборів 2019 року існували обґрунтовані сумніви, чи прожив він в Україні необхідні за Конституцією 5 років. Проте ЦВК тоді заплющила на це очі, і сьогодні ця людина керує найбільшою фракцією країни.
Постає логічне запитання: якщо Арахамія дійсно перейшов «червоні лінії» Президента та порушив рішення РНБО, чому проти нього самого не запровадять санкції? І от тут ми підходимо до найцікавішого — до загрози внутрішнього вибуху.
Слово «імпічмент» в Україні зазвичай сприймається як суто теоретичний термін із Конституції, який практично неможливо реалізувати. Проте в умовах, коли вибори під час воєнного стану заблоковані, парламентський імпічмент залишається єдиним легітимним конституційним інструментом зміни влади або тиску на неї.
Якщо Банкова спробує жорстко «помножити на нуль» Арахамію через інструмент РНБО, голова фракції, який контролює значну частину депутатів-«слуг», може піти на ва-банк. Розкол монобільшості та її об’єднання з опозиційними силами теоретично здатні запустити процедуру розслідування дій президента.
Втім, експерти закликають зняти рожеві окуляри:
-
По-перше, Арахамія та Зеленський наразі не перебувають у стані відкритої війни. Голова фракції залишається ефективним виконавцем волі Банкової, попри внутрішні тертя з керівником ОП Андрієм Єрмаком. Це радше підкилимна «гризня павуків», ніж відкрите повстання.
-
По-друге, український парламент є занадто залежним і кон’юнктурним, щоб зважитися на такий радикальний крок самостійно.
«Без добрячого, потужного підсрачника з-за кордону наші депутати на процедуру імпічменту ніколи не наважаться. Західні партнери мають усі важелі, щоб зламати будь-яку “незламну” вертикаль, але чомусь вони цього не роблять», — констатує Назар Мухачов у своєму аналізі.
Гучні заголовки про «імпічмент Зеленському» наразі є видаванням бажаного за дійсне та аналізом гіпотетичних юридичних криз. Реального процесу в Раді ніхто не запускав.
Проте сам факт того, що всередині провладної команди обговорюються подібні сценарії, свідчить про глибоку кризу довіри. Коли закони та укази перетворюються на елемент політичного торгу, а доленосні рішення приймаються не в стінах парламенту, а в кулуарах за участю російських олігархів, державна система починає пожирати сама себе. І це — найбільша небезпека для країни, що веде війну на виживання.