Те, що відбулося на Рівненщині, вже не вкладається у рамки «перевищення службових повноважень». Це відкрита, задокументована на відео судорога системи, яка остаточно втратила людське обличчя та законні орієнтири. Кадри, де сивий літній чоловік змушений брати до рук звичайну лопату, аби відбити свого сусіда від агресивного натовпу «людей у балаклавах», миттєво облетіли мережу.
Цей епізод — не просто регіональний інцидент. Це вирок нинішньому формату мобілізації та наочна демонстрація того, до якої межі бездіяльність вищого керівництва може довести українське село.
Анонімні карателі: чому держава ховає обличчя?
Перше і головне питання, яке виникає під час перегляду відео: хто ці люди в масках? Офіційні представники державних органів за законом зобов’язані діяти відкрито, називати свої посади та пред’являти службові посвідчення. Коли ж «пакувати» українських громадян приїжджають персонажі в балаклавах без жодних розпізнавальних знаків, це виглядає як бандитизм, а не мобілізація.
Реакція дідуся з лопатою в такій ситуації абсолютно природна й законна — це самооборона та захист ближнього від невідомих нападників. Народ, який за роки війни звик миттєво організовуватися для відсічі ворогу, тепер так само автоматично починає оборонятися від внутрішнього беззаконня.
Скільки коштує мовчання міністра Федорова?
За цей хаос на вулицях є конкретна відповідальна особа — міністр оборони Михайло Федоров. ТЦК та СП є структурними підрозділами Міноборони, і саме міністр несе повну персональну та політичну відповідальність за їхні методи роботи.
Проте замість жорсткої реакції, публічних звільнень військкомів-порушників та повернення процесу в правове поле, ми бачимо системне, глухе мовчання. Міністр Федоров, який позиціонує себе як апостол прогресу та європейських стандартів, у ситуації з вуличним насиллям демонструє дивовижну сліпоту.
Покривання злочинів і мовчазне схвалення «бусифікації» з боку керівництва Міноборони призвели до того, що виконавці на місцях відчули абсолютну безкарність. Вони впевнені: що б вони не зробили — міністерство їх прикриє.
Фронт отримує не бійців, а катастрофічний сплесок СЗЧ
Наслідки такої «стратегії» імені Федорова вже відчувають на передовій, і вони є катастрофічними. Чоловіки, яких заштовхали в автобуси під конвоєм, побивши перед цим на очах у сусідів, приходять в армію з нульовою мотивацією. Вони психологічно зламані та дезорієнтовані.
Як результат — геометричне зростання випадків самовільного залишення частин (СЗЧ). Люди просто тікають за першої ліпшої нагоди, тому що їх пригнали на фронт як рабів, а не як захисників Вітчизни. Подібні «рейди» демотивують і тих бійців, які воюють з перших днів: в окопах під обстрілами вони змушені дивитися відео, як у тилу люди в масках знущаються з їхніх родин.
На порозі внутрішнього вибуху
Випадок на Рівненщині — це останнє попередження для влади. Якщо міністр оборони не здатний зняти з підлеглих балаклави, припинити нічні викрадення людей і повернути мобілізацію в русло прозорості, професіоналізму та поваги до Конституції, лопати в руках селян дуже скоро можуть змінити траєкторію.
Суспільство вимагає від Михайла Федорова не нових функцій у смартфонах, а елементарного порядку й законності в підпорядкованому йому відомстві. Час кабінетної тиші минув — країні потрібні реальні кадрові рішення та негайне припинення тилового свавілля, яке нищить державу зсередини швидше за будь-якого ворога.