Відставка Михайла Федорова — це не просто «кадрова ротація». Це гучний ляпас по всій ілюзорній моделі управління державою під час війни. Це крах жалюгідної фантазії, що країну, яка стікає кров’ю на фронті, можна керувати за лекалами SMM-агентства, де головне — не перемога, а «правильний вайб» і вірусні кліпи.
Зеленський, людина з телевізійного минулого, нарешті змушений визнати те, що давно кричали критики: провалена мобілізація, тотальний бардак у тилу та розгубленість державних інституцій — це прямий результат, коли стратегічні важелі влади віддали в руки «креативних» хлопчиків і дівчаток, чия єдина компетенція — накручувати лайки та моніторити охоплення. Люди, які ніколи не тримали в руках нічого важчого за MacBook, раптом стали вирішувати долі сотень тисяч українців.
Але не треба вдавати, ніби проблема лише в Федорові. Це системна гангрена, яку президент сам прищепив владі. Замість досвідчених військових, управлінців з реальним бекграундом і фахівців, здатних працювати під обстрілами, Банкова масово розсадила по кабінетах «медійників» — гладких, балакучих, фотогенічних, але абсолютно порожніх всередині.
Кожен такий «кризовий менеджер» моментально тягне за собою зграю радників — таких самих випадкових блогерів, піарщиків і «стратегів» з телеграм-каналів. Люди без військового досвіду, без розуміння державного механізму, зате з геніальними талантами інтриг, пліток, зливів і організації внутрішніх заколотів. Результат — держава почала працювати як один великий інфлюенсерський аккаунт: багато блиску, нуль змісту.
Мобілізація стала найкривавішим доказом цього ідіотизму. Замість чіткої, жорсткої, справедливої системи — цирк з «єдиним реєстром», ганебними облавами, корупцією і взаємними звинуваченнями. Коли життя і смерть країни довіряють людям, які мислять категоріями «контенту» та «хайпу», це не помилка. Це злочинна недбалість.
А тепер спостерігайте за цирком у соцмережах. Відставка «свого» викликала не просто обурення — ціла зграя вчорашніх улюбленців Банкової зірвалася з ланцюга і почала підбурювати до протестів і мітингів. Під час війни! У країні, де кожен день гинуть люди на фронті.
Хтось ще робить здивоване обличчя? Це закономірний фінал. Ти сам виростив ці медійні рупори, нагодовував їх ресурсами, статусом і впливом. А тепер, коли хтось із них отримав копняка під зад, вони не йдуть мовчки. Вони хапаються за всю свою токсичну арсенал — боти, інфлюенсери, зливи, маніпуляції — і б’ють по тому, хто їх створив.
Бо у цих людей немає ідеології. Немає вірності. Є лише голий інтерес і нюх на слабкість. Сьогодні вони славословили «цифрового генія», а завтра готові організувати «народний гнів», аби тільки зберегти свій вплив і грошові потоки. Класичні політичні проститутки, яких Банкова сама виховала.
Поки ці «консультанти» відточують майстерність організації майданів проти власної влади, реальна державна машина стоїть. Мобілізація провалена. Економіка на межі. Міжнародні партнери все частіше дивляться з подивом і роздратуванням. А країна продовжує платити найвищу ціну — людськими життями — за амбіції та ілюзії однієї команди.
Досить.
Час припиняти цей небезпечний експеримент над живою країною. Час викинути «медіа-кратію» на смітник історії і повернутися до банального, але єдиного правильного підходу: професіоналізм, жорсткість і результат. Не картинка для стрічки. Не «вайб». А реальна спроможність перемагати на полі бою.
Інакше «кадри, що стають вироком», зрештою поставлять крапку в історії української державності. І винні в цьому будуть не «вороги», не «зрадники» і не «російські боти». А ті, хто сам посадив за штурвал корабля під час шторму групу SMM-менеджерів.
Цікаво, що в цих людей, які якимось чином «відмазалися» від мобілізації, здоров’я вистачає на організацію мітингів і підбурювання українців у соціальних мережах. Натомість, коли йдеться про мобілізацію та захист держави, вони раптом заявляють, що мають проблеми зі здоров’ям.
То, можливо, настав час перевірити так званих медійників, яких чомусь не поспішають мобілізовувати ТЦК? Чи причина в тому, що вони мають велику аудиторію та медійний вплив? Якщо людина здатна активно проводити акції протесту, вести інформаційну діяльність і координувати інших, то виникає цілком логічне запитання: за якими критеріями визначається її непридатність до військової служби?
Час виправляти помилки. Поки ще не пізно. У цій історії найбільше дивує те, що, як виявилося, проводити протести, акції та мітинги можна. Водночас це викликає чимало запитань щодо послідовності застосування чинних правил.