Пам’ять починається не з холодного граніту чи монументальних плит. Вона починається з живих серць — з людей, які стискають кулаки від болю, але знаходять у собі сили не дозволити часу стерти імена тих, хто тримав над нами небо. Днями у місті Самар, на добре знайомому своїм затишком 17-му кварталі, сталася подія, яка є чимось більшим, ніж просто відкриттям пам’ятного знака. Це маніфест незламності, любові та нескінченної вдячності сусідів, які стали однією великою родиною у скорботі.
Це священне місце з’явилося не за вказівкою зверху — воно проросло з ініціативи самих мешканців. Коли жорстока війна забрала життя братів Авраменків, сусідська спільнота вирішила: пам’ять про них має жити у кожному кроці вулиці.
Спочатку був провулок Залізничний, який за покликом громади та рішенням мешканців отримав нове ім’я — провулок Братів Авраменків. Згодом тут зашуміла молодими кронами Алея пам’яті. А тепер цей простір доповнився ще й пам’ятним знаком, присвяченим усім полеглим Захисникам із 17-го кварталу, чиє земне життя обірвалося на передовій.
Поруч із пам’ятним знаком — світлини. З них на нас дивляться рідні, знайомі обличчя, сусідські хлопці, які ще вчора ходили тими ж дворами:
-
Брати Авраменки
-
Володимир Сав’юк
-
Олександр Терешкевич
-
Андрій Дружинін
-
Костянтин Дімітрянов
-
Вадим Падашуля
За кожною фотографією — зруйнований всесвіт: родина, яка щодня згадує долоні рідної людини; вірні друзі, у пам’яті яких лунає їхній сміх; і сотні нездійснених мрій, які війна безжально розвіяла за вітром.
Біль, який об’єднує громаду
Для міського голови міста Самар Сергія Рєзніка цей день став не просто черговим офіційним заходом, а глибоко особистою драмою. Родину Авраменків він знає роками — їхні батьки живуть по сусідству.
«Коли бачиш поруч людей, яких знаєш багато років, біль цієї війни відчувається ще гостріше. Жоден пам’ятний знак не здатен вгамувати втрату. Але він може стати символом того, що ми пам’ятаємо. Що життя цих людей, їхній подвиг і любов до України назавжди залишаться частиною історії нашої громади», — поділився емоціями Сергій Рєзнік.
Ці слова відгукуються ехом у душі кожного українця. Тому що сьогодні кожен із нас втрачає сусідів, друзів, знайомих. І кожен такий меморіал — це наша спільна сповідь і наш спільний обов’язок.
Поки ми пам’ятаємо — вони залишаються з нами. Вони живуть у ритмі рідного міста, у назвах оновлених вулиць, у таких світлих місцях пам’яті та в кожній хвилині нашого мирного дня, виборюваного їхньою кров’ю.
Світла пам’ять усім, хто віддав своє життя за Україну.
Вічна слава Героям!