Поки країна воює, гине і просить у світу зброю та гроші, всередині неї розквітла одна з найбрудніших індустрій сучасності. Не наркотики. Не зброя. Телефонне шахрайство. І воно вже давно не «дрібні кишенькові аферисти». Це повноцінна кримінальна економіка з оборотом до мільярда доларів щомісяця, шістдесятьма тисячами працівників і чіткою ієрархією, яка сидить у бізнес-центрах великих міст і почувається абсолютно безкарною.
За даними міжнародного дослідження Global Initiative Against Transnational Organized Crime (квітень 2026), Україна перетворилася на один із ключових хабів глобального телефонного шахрайства. Один середній кол-центр заробляє від одного до трьох мільйонів доларів на місяць. У цій галузі зайнято близько 60 тисяч людей — майже стільки ж, скільки в усій легальній банківській системі країни. Прибутковість у деяких випадках перевищує наркоторгівлю. І це відбувається не десь у підвалах окупованих територій. Це відбувається в Дніпрі та Києві. Відкрито. Майже нахабно.
Ця індустрія — не український винахід. Її привезли з Ізраїлю, потім вона осіла в Грузії, а після 2014 року, під крилом кримінальних «авторитетів», міцно вкоренилася в Україні. Дніпро швидко став «столицею телефонного шахрайства» — саме так його називають у міжнародному звіті. Київ підтягнувся слідом.
Повномасштабне вторгнення 2022 року не зупинило, а навпаки — дало новий імпульс. Спочатку багато хто намагався прикритися «патріотизмом»: мовляв, ми обдираємо тільки росіян, це економічна війна. Силовики іноді навіть закривали очі. Але гроші, як відомо, не мають ідеології. Сьогодні лише 10–15 % дзвінків іде в Росію. Решта — на українців, біженців і громадян щонайменше 29 країн. Серед них — Польща, Чехія, Латвія, Румунія, Німеччина, Канада, США. Тобто саме ті держави, які фінансують нашу оборону і приймають наших людей.
Жертви — звичайні люди, яких розкручують на страх, жадібність і паніку. «Ваша картка заблокована», «син потрапив у аварію», «інвестиція з гарантованим прибутком 300 %». Середній чек успішного «розводу» — кількасот доларів. Але при тисячах дзвінків на день це перетворюється на річку грошей.
Вони не ховаються. Вакансії «менеджерів з обслуговування клієнтів» із зарплатами, про які мріє половина країни, відкрито крутять у TikTok і Telegram. Офіси — у звичайних бізнес-центрах. Всередині — охорона, камери, іноді навіть поліграфи. Чітка структура: одні шукають жертв, інші «дотискають», окремо працюють IT, HR, психологи-тренери, які вчать молодих хлопців і дівчат маніпулювати людьми. Власники часто тримають одразу кілька офісів і напряму пов’язані з організованою злочинністю.
Технології тільки підливають масла у вогонь. Штучний інтелект, клонування голосу, deepfake, програми віддаленого доступу до телефонів. Схеми стають складнішими, а захиститися — важче.
Ось тут починається найгидотніше. Ці кол-центри працюють роками. Їх бачать. Їх знають. Їх адреси не є секретом. Але після показових обшуків офіси часто відкриваються знову наступного дня. Або дві силові структури просто змагаються, хто більше візьме за «дах».
Справа Миколи Тищенка — лише один із публічних епізодів. За версією НАБУ, нардеп вимагав понад мільйон доларів за те, щоб не чіпати одну мережу і прикрити конкурентів. І це не поодинокий випадок. Коли на кону мільярди, «дах» стає не просто корупцією, а системою. І поки ця система працює, будь-які рейди залишаються театром для камер.
Гроші породжують кров. Боротьба за контроль над мережами вже виходить за межі «понятій». Викрадення, вбивства, замахи. Спроба підірвати бізнесмена в Монако — лише найгучніший епізод цієї війни за кол-центри. Коли на кону такі суми, люди починають стріляти не тільки один в одного, а й по репутації цілої країни.
Закрити один офіс — все одно що відрізати одну голову гідри. Завтра відкриється два нових. Автори міжнародного дослідження прямо кажуть: боротися треба не з окремими приміщеннями, а з усією системою.
Потрібно:
- жорстко блокувати рекрутинг у соцмережах і на сайтах вакансій;
- знищувати цілі мережі, а не «стрілочників»;
- шукати і садити організаторів, а не тих, хто просто сидів на телефоні;
- змусити банки і операторів зв’язку реально блокувати підозрілі фінансові потоки;
- налагодити швидкий обмін інформацією з Європолом, Інтерполом і правоохоронцями 29 країн, чиїх громадян грабують з території України.
Поки цього немає, будь-які «гучні» спецоперації залишатимуться піаром. А мільярди продовжать текти в кишені тих, хто стоїть за цією індустрією.
Ця індустрія шкодить не тільки жертвам. Вона отруює суспільство. Молодь звикає, що можна заробляти «легкі» гроші, обманюючи людей. Вона компрометує Україну на міжнародній арені саме в той момент, коли країна найбільше потребує довіри і підтримки. І вона створює паралельну економіку, яка живе за своїми правилами — з охороною, «дахом» і правом вирішувати конфлікти через кров.
Поки ми говоримо про європейські цінності, прозорість і боротьбу з корупцією, у центрі Дніпра і Києва працюють фабрики, які щодня обдирають пенсіонерів у Празі, матерів у Варшаві і сім’ї в Торонто. І роблять це під захистом тих, хто мав би з цим боротися.
Це вже не просто злочин. Це системна ганьба. І поки її не викорінять під корінь — разом із тими, хто на ній годується, — жодна кількість красивих реформ і європейських декларацій не змиє цей бруд.