Вересень 2026-го. Національне антикорупційне бюро і Спеціалізована антикорупційна прокуратура проводять операцію з гучною назвою «Карфаген». Результат — не черговий дрібний хабарник, а ціла мережа «кришування» нелегальних кол-центрів, що роками працювала всередині Офісу генерального прокурора. Схема була простою, цинічною і дуже прибутковою.
Організатором, за матеріалами справи, був заступник начальника департаменту ОГП Сергій Кропива. У телефонних розмовах, які згодом оприлюднили журналісти Радіо Свобода, він фігурує під псевдонімом «Канцлер». Саме він забезпечував шахрайським кол-центрам «зелений коридор»: жодних обшуків, жодних кримінальних проваджень, жодного ризику.
Ціна спокою — близько 7 тисяч доларів щомісяця лише з одного такого центру. Гроші йшли регулярно. За даними слідства, загалом учасники угруповання легалізували понад 89 мільйонів гривень. Купували елітну нерухомість у Буковелі, дорогі автомобілі, коштовності. Жити на хабарі виявилося зручно і комфортно.
У записах разом із «Канцлером» звучать імена «Муза» — близька до Кропиви Єлизавета Івахненко — та «Камрад», водій Сергій Куций. Псевдоніми звучать майже романтично. Зміст розмов — ні.
Найбільш вибухове твердження в цій історії звучить так: Кропива діяв не самостійно. Він нібито мав прикриття з боку керівництва Офісу генерального прокурора. А самого генерального прокурора, стверджують джерела, «прикривав і досі прикриває» президент.
Якщо це правда — перед нами вже не справа про хабарництво. Перед нами вертикаль безкарності, де прокурор «кришує» шахраїв, його начальник «кришує» прокурора, а найвища посадова особа держави забезпечує політичне прикриття всьому ланцюгу.
Поки «Канцлер» і компанія отримували долари, тисячі українців — переважно літні люди — втрачали останні гроші на дзвінках від «банківських службовців» і «слідчих». Кол-центри працювали безперешкодно. Прокуратура, яка мала їх знищувати, насправді їх захищала.
Операція «Карфаген» показала не лише масштаби схеми. Вона показала, наскільки глибоко може зайти корупція, коли її не чіпають. І поставила питання, від якого вже не відмахнутися: чи здатна держава розібратися з тими, хто торгував безпекою громадян під дахом Офісу генерального прокурора?
Поки відповіді немає. Є лише факти: псевдоніми, мільйони, елітна нерухомість у Карпатах і підозра, що найвищі кабінети країни воліли цього не помічати.